Щедрівка проти кризи

Криза та холодні батареї не відбили в українців бажання святкувати

У грудні 2008 року туристичні фірми готувалися підраховувати збитки, а соціологи наввипередки констатували нову тенденцію - повернення до рідних пенатів. Згідно з дослідженням, проведеним Інститутом Горшеніна, більше 80% українців мали зустріти Новий рік удома перед телевізором, а кожен шостий з нас не збирався дарувати подарунки. Але в останній момент ми, мабуть, передумали. І вирішили винайти власний спосіб боротьби з кризою та поганими прогнозами.

У страху очі великі. Україна дуже довго не усвідомлювала того, що у світі таки криза. А коли вона підкралася до нас, ми надто злякалися. Впали в паніку і почали згрібати депозити, закуповувати долари та скасовувати свята. Вистачило двох місяців, аби роздивитися, що наші втрати не такі вже й значні, а відмовитися доведеться лише від надлишків. Один мій знайомий, наприклад, зовсім незаможній співробітник невеличкої крамнички мобільних телефонів, у середині листопада слізно скаржився, що йому тепер доведеться скасувати щотижневі (!) походи у дорогий китайський ресторан і обідати там лише раз на місяць.

Криза, неначе сурова дієта, змусила нас відмовитися від "переїдання". Але свято, на відміну від витребеньків любителів китайської кухні – то необхідність. До кінця грудня українці заспокоїлися і пішли по крамницях. Той, хто ходив закуповувати подарунки напередодні новорічних свят, підтвердить – у супермаркетах неможливо було проштовхнутися. Втім, як завжди перед святами. Не знаю, настільки правою виявилася статистика, але особисто у мене немає знайомих, які на Новий рік зекономили на подарунках для рідні та друзів. Я захоплююся оптимізмом своїх співвітчизників! Пили шампанське, веселилися і їхали на відпочинок навіть люди, яких нещодавно звільнили з роботи. Чи не свідоцтво це того, що ніяка велика депресія нам не загрожує? Карпатські бази відпочинку переповнені – люди середнього достатку відмовились наповнювати бюджети сусідніх країн і тепер дбають про розвиток вітчизняного туризму. Мені довелося у перших числах січня застрягнути в автомобільному заторі… на Ай-Петрі. Так багато виявилося бажаючих відвідати кримський гірськолижний курорт. Хочеться лише, аби криза допомогла задіяним у сфері туризму співвітчизникам привести свій сервіс у відповідність із цінами. Або навпаки.

Але казати, що з минулого року зовсім нічого не змінилося, було б лицемірством. Грошей таки трохи поменшало. А тому довелося стати більш винахідливими.
Керівництво великих українських міст відмовилося від панської звички запрошувати російську попсу виступати на свята за величезні гонорари, що невідомо ким покривалися. І дали можливість заробити своїм артистам, які розважали публіку на площах нітрохи не гірше, ніж Філіп Кіркоров під фонограму.

Недоступність дорогих ресторанів відродила в українців стару добру звичку ходити в гості, яка у великих містах майже зійшла нанівець. І ми відчули, що в теплій затишній атмосфері з друзями можна розважитись не гірше, ніж у пафосних клубах.

Ми згадали про своїх ближніх. Одна моя подруга, що роками не вилазила із закордонних поїздок та мандрів Україною, позбувшись через кризу великої частки своїх прибутків, несподівано поїхала в рідне місто навідати маму й тата. Вперше за багато місяців. І розповідала, що давно так не веселилася на новорічні свята. Разом з братом та його друзями вони каталася на старих санчатах, ліпили снігових баб та грали у сніжки. І мамине олів’є було не гіршим, ніж дорогі устриці в ресторанах.

Звісно, ми не страуси і не сховаємося у святах, наче в піску, від труднощів, які доведеться пережити цього року. Експерти прогнозують, що апогей світової кризи припаде якраз на 2009-й. Але за суспільними настроями вже видно, що ми працюватимемо більш оптимістично, ніж це можна було передбачити минулого року. І ніяка криза не завадить українцю час від часу збирати рідню за святковим столом.