Віктор Уколов: Вибори на лайні приведуть до влади лайнового президента

Віктор Уколов, "Українська правда"

Я покинув Київ. Сиджу у глухому селі і намагаюсь зрозуміти, де була моя помилка...
Насамперед не для виправдання, а заради справедливості: по-перше, єдиний і останній раз на території Артеку, як і в Криму я був у 1993 році, за 4 роки до народження першої дитини Дмитра П.; по-друге, я навіть не знаю як його діти виглядають не на фото, бо єдиний раз бачив старшого ще в пелюшках в 1998 році, а молодшу доньку не бачив взагалі ніколи в житті.

Дмитро – мій старий інститутський знайомий по Українській Студентській Спілці. Відповідно, всі УССівці в політиці в меншому або більшому ступені з ним знайомі також. Адже саме Дмитро П. та Микола П. свого часу створили єдину в Україні сатиричну політичну організацію "Лучі Чучхе". До останнього часу обоє працювали кореспонентами. Дмитро на телеканалі, а Микола – в газеті.

Тим не менше, останній раз в неофіційній обстановці ми бачились з Дмитром та Оленою у 1998 році у них вдома. Відтоді всі контакти були по телефону і суто офіційні – як правило він домовлявся про інтерв"ю того або іншого депутата.

Олену, його дружину, я добре знаю хоча б тому, що у 1993 році був свідком на їхньому весіллі, а пізніше вони обоє працювали в мому інформаційному агентстві до 1995 року. Тоді вони були чудовою парою.

Тому дзвінок Дмитра 10 травня 2009 року пролунав, як грім серед ясного неба – він попросив терміново побачитись і пояснив, що розлучається. На зустріч він прийшов подавлений, ліва рука висіла нерухомо. На ній були численні поперечні порізи – Дмитро двічі намагався покінчити з собою і в результаті перерізав головний нерв, тому рука майже не рухалася.

За його версією дружина зайшла йому "заміну" і вимагала розлучення, а він хотів вберегти сім"ю. Тому, нібито, Олена, караючи його за непоступливість, звинуватила у згвалтуванні власної дитини, але міліція не повірила, бо не було доказів.

Пізніше, аналізуючи інформацію Дмитра П., я помічав, що багато зі сказаного ним виглядало малоймовірно, але тоді, у травні, ми були вражені безглуздістю ситуації і цією повислою нерухомо скаліченою рукою.

Дмитро розповів, що звернувся до адвоката Едуарда Багірова. За словами Дмитра (одразу перепрошую пана Багірова, що може розголошую якусь його таємницю, але це не більше, ніж заява Дмитра), нібито Багіров запросив за свої послуги 10 000 доларів і Дмитро погодився, хоч таких грошей не мав.

Звичайно він прийшов до мене за грошима і це нормально, бо як народний депутат я щомісяця маю 17 000 грн на допомогу людям, які, до речі, витрачаю, часто перевищуючи цей ліміт за рахунок своєї зарплати. Однак дати йому 10 000 доларів не міг навіть я, тому дав тільки 2000. Дмитро передав їх адвокату і начебто всі заспокоїлися.

Я не хочу розповідати про постійні дзвінки Дмитра протягом літа, від яких згодом вже хотілося заховатися, але ми розуміли, що треба піднімати трубку, бо людина в біді, бо, за його словами, він любить Олену і щиро вражений її звинуваченнями. Якщо він і брехав, то робив це дуже переконливо.

Якраз у серпні, коли мені вдалося вирватися на 7 днів у відпустку, знову передзвонив Дмитро. Він плакав – його забирала міліція, яка таки порушила кримінальну справу. Не зважаючи на його слізні прохання, я категорично відмовився кудись дзвонити і запитав де ж оплачений мною адвокат пана Багірова. Дмитро відповів, що адвокат відмовився від його захисту. Тоді я попросив вже свого знайомого – професійного адвоката у кримінальних справах Михайла Квашу, підписати з Дмитром угоду про захист і дізнатися, що примусило адвокатів Багірова передумати.

Те, що я почув від Михайла Кваші, повернувшись до Києва, викликало у мене і всіх наших знайомих справжній шок – на думку адвоката докази були неспростовні. Підробити їх можливо, але таку підробку легко виявити, тому ніхто б не ризикував. Кваша категорично відмовився від захисту Дмитра. Заплативши йому підвищений гонорар, я підтримав його рішення і попросив передати постраждалій мої щирі співчуття.

Дмитра продовжували утримувати під вартою і до мене почала телефонувати його мама, але, на жаль, я сказав їй, що нічим не можу допомогти.

Наразі я бажаю Дмитрові тільки одного – справедливого суду і справедливого покарання.

В сухому залишку, моя участь у справі Дмитра принесла мені матеріальні збитки 2600 доларів та величезне розчарування в людях – я не можу повірити, що ця людина могла піти на такий злочин!

Втім, я не бачу, що я міг зробити інакше – хіба передзвонити до Олени. В іншому моя совість чиста – я давав гроші не на хабарі, не тиснув на слідство, я оплатив адвоката і домовився з лікарем про операцію по зшиванню нерва на його лівій руці.

Політичні ігриська Партії регіонів та їхніх приспішників почалися вже після моєї відмови допомагати Дмитрові, коли він потрапив за грати.

Раптово два тижня тому через знайомих на мене вийшли знайомі працівника СБУ, який нібито курує справу Дмитра. Вони запропонували посередництво, щоб домовитися, тобто дати хабар за те, щоб Партія регіонів, яка на той час вже мала всю інформацію, не називала моє ім"я.

Зрозуміло, що це була пастка – не називати моє ім"я ПРівці не могли, бо тоді навіщо їм цей скандал здався у політичному плані. Спроба дати СБУ хабара стала б повідком, яким мене б тримали на прив"язі як і багатьох політиків, на яких є якийсь таємний "компромат". Тому я категорично відмовився "домовлятися". Тим більше, що і тоді і тепер, я повністю переконаний, що не зробив нічого злого і антизаконного.

Регіонали продовжуватимуть розкручувати скандал і я нічого не можу вдіяти, щоб зупинити цей дев"ятий вал брехні, – тому я припиняю свою участь в українській політиці до кінця виборчої кампанії. Я не хочу, щоб моя заплямована їхньою брехнею репутація, псувала репутацію мого кандидата у Президенти. В одному вони досягли цілі, вибили мене як організатора реклами з кампанії.

Однак проблема є набагато більша, ніж мої особисті незручності і мої репутаційні втрати.

Панове журналісти – у нас на очах профанується сама ідея виборчої кампанії. Тільки задумайтеся – ми обираємо ПРЕЗИДЕНТА держави, а замість програм розвитку країни і здобутків кандидатів у минулому, змушені пережовувати вигадане лайно, яке нам накидає Партія регіонів!

Зрозумійте – якщо ми оберемо президента за принципом лайна – то він і буде лайном. Такою ж смердючою стане і наша майбутня держава.

Я переконаний, що як і в 2004 році журналісти можуть і повинні консолідуватися, щоб покласти край чорному піару і брехні. Я розумію, що є власники ЗМІ, але якщо весь колектив категорично відмовиться проширювати брехню – її не буде. У Януковича, Яценюка, Тігіпка і навіть Тимошенко, якщо вона опуститься до критиканства, треба запитувати – а що ВИ зробили шановний щоб того, що Ви критикуєте, не було.

Треба більш відповідально підходити до виборів – ми обираємо своє майбутнє і майбутнє наши дітей. Поширення вигаданих скандалів або пліток, на кшталт смакування національного походження кандидатів, призведе до вихолощення виборчої кампанії і до проблем з вибором взагалі.

І ще одне – я по доброму прошу колег, поставити цей матеріал на всі сайти, які розмістили про мене брехливе лайно. Я більше не є ціллю, бо не працюю у виборчому штабі. Знищуючи мене вигаданими плітками, ви копаєте яму, в яку колись і самі можете потрапити. Найчастіше так і буває в житті.