Медведєв і війна: чи варто українцям готуватися до оборони?

Навіть Медведєв розуміє, що війна на Кавказі і війна в центрі Європи – це "дві великі різниці"

Це трапилося ще до скандальної заяви Медведєва, наприкінці липня. Як людина, що майже цілодобово перебуває у стані відслідковування інформації, у відпустці я принципово відпочиваю – не дивлюся новин і не читаю газет. Ось одного такого відпусткового дня ми з подругою пили каву в маленькому кафе з телевізором. У телевізорі були новини, а в новинах казали, що Україна та Росія висилають дипломатів. Не знаючи точно передісторію цієї події, ми одночасно чомусь сказали: "Поки ми відпочивали, почалася війна!"

Якось непомітно сама можливість військового конфлікту з Росією перестала бути для українців неймовірним і важким припущенням. Про це вже не бояться говорити вголос – щоправда, поки що лише праві сили. Телезвернення російського президента в УНП зрозуміли саме як заклик до зброї. Об’єднавшись іще з кількома правими партіями, вони надіслали до президента, прем’єра та Верховної Ради листа з вимогою повернути Україні ядерний статус, відкликати посла і посилити охорону кордонів. Хочеш миру – готуйся до війни?

Військові можливості Росії та України неспівставні, а надії на міжнародну допомогу мало

У той же час і президент, і прем’єр поки що мовчать, попри звинувачення і правих, і лівих у відсутності реакції. Я мало у чому підтримую і президента, і прем’єра, але у цьому випадку мені дуже хочеться, аби за їхнім прикладом замовкли і праві, і так звані промосковські політики. Бо кожне необачне висловлювання може бути використане проти нас.

Від певного часу жити поряд із Російською Федерацією стало дуже небезпечно. Приблизно так само, як мешкати на одному поверсі із дуже впливовим і багатим, до зубів озброєним і не завжди тверезим агресивним сусідом. І у випадку, коли такий сусід назадоволено гаркає у бік твоєї квартири (телезвернення Медведєва), однаково нерозумно як захоплено аплодувати його діям (реакція Януковича та Яценюка), так і вимахувати перед його очима іграшковим пістолетиком (мітинг УНП біля російського посольства). Можна, звісно, спробувати викликати міліцію (звернутися за допомогою у НАТО та ООН). Але досвід показує, що до того часу, коли прийде міліція, твоя квартира перетвориться на руїни, а міліція дружно засудить дії агресивного сусіда і цим обмежиться (російсько-грузинська війна 2008 року). Найкращим варіантом, звісно, був би переїзд, але ж ми не можемо переїхати усією країною.

Тому я дуже хочу, щоб усі реакції на звернення Медведєва на деякий час змовкли. Бо хто хоче війни – той її матиме. І ми цю війну програємо. Військові можливості Росії та України неспівставні, а надії на міжнародну допомогу мало. Світ змінюється, тому об'єднання та військові альянси у ньому то виникають, то розпадаються. Сьогодні НАТО є, а завтра немає. Напередодні Другої світової міжнародна громадськість боязливо згодилася на розділ Польщі між Гітлером і Сталіним. Тому треба виключити найменшу можливість, найменший привід навіть самих розмов про війну. Тим більше, що Росія поки що навряд чи на неї наважиться. По-перше, тому що Україна - це не тільки не Росія, але ще й не Грузія. Ми - надто велика країна, аби нас проковтнути і не вдавитися. А по-друге, навіть Медведєв розуміє, що війна на Кавказі і війна в центрі Європи – це "дві великі різниці".

Економічна блокада з боку Росії змусить українців шукати нові ринки

І нічого страшного не станеться, якщо очільники країни поки що почекають із відповіддю. Звісно, для нас краще, аби ця відповідь була спільною від президента, прем’єра та парламенту, і ще краще, аби до неї приєдналися усі політичні лідери – але то вже із сфери фантастики. Тим більше, що на Москву будь-яка реакція, окрім хіба що симетрично-агресивної, не справить жодного враження. Кремль твердо вирішив не слати посла у Київ до оголошення результатів президентських виборів – і відповідь Ющенка навряд чи змінить це рішення. Крім того, з високою вірогідністю можна припустити, що Україну чекає російська економічна блокада.

У своєму телезверненні Дмітрій Медведєв, попри перелік негативних явищ у відносинах України та Росії, зазначив: "Економічні стосунки – вони, звичайно, розвиваються". Сказав це з таким незадоволенням, що відразу стало зрозуміло – розвиватися вони припинять і дуже скоро.

Що це може означати для України? За традицією, нам знову можуть тупо не продати газу. Або продати – але за такою ціною, що купувати не захочемо. Адже саме газ – основа нової російської імперії – останнім часом зовсім не радує Путіна-Медведєва. То ці українці поза спиною Москви домовляються з Євросоюзом про реконструкцію газопроводу і транзит газу – "нашего, российского газа". То вже вередливі європейці не хочуть російського газу з Південного потоку, а хочуть каспійського з Nabucco. Ну, до газових війн ми звикли. До того ж, як би не хотілося Росії позбавитись від України як від транзитера – іншої дороги до жирного європейського ринку в неї немає. Піднімуть ціну на блакитне паливо – що ж, нарешті у наших промисловців буде привід не "пожлобитися" на якісне енергозберігаюче обладнання.

Насправді економічну війну проти сусідів Росія веде давно – згадаймо лише грузинські вина та води, українські, білоруські та литовські молочні продукти. До речі, вітчизняні виробники молока вже давно не розглядають російський ринок як пріоритетний. Є ще Близький Схід, Африка, у перспективі – Європа. Економічна блокада з боку Москви змусить українських підприємців покращувати якість продукції для виходу на нові ринки. А Медведєв залишиться сам-один за своєю залізною завісою. Бо усіх союзників по колишньому СРСР кремлівська влада розгубила, а нових не знайшла. У Кремля у сучасному світі немає друзів – хіба що Уго Чавес. Але він далеко.